День визволення Василівки, Секретарівки та Михайлівки від німецько-фашистських загарбників
Щороку, 8 квітня, жителі Василівського та Секретарівського старостинських округів відзначають День визволення Василівки, Секретарівки та Михайлівки від німецько-фашистських загарбників. Тож, сьогодні, з нагоди цієї знаменної події відбулися урочисті заходи – покладання квітів до Меморіальної дошки: «Вони загинули, захищаючи Вітчизну» (с.Василівка), пам’ятнику Солдату (с.Василівка), обеліску воїнам-фронтовикам та захисникам (с.Секретарівка) та поминальна панахида у с.Секретарівка, участь у яких взяли Вигодянський сільський голова Алла Рибачок, старости Ребрій Сергій Анатолійович (Василівський старостинський округ), Красовська Валентина Григорівна (Секретарівський старостинський округ), директори шкіл та дитсадочків, працівники сільських будинків, настоятель Свято-Нікольської церкви отець Микола та мешканці населених пунктів
22 червня 1941 року розпочалась Велика Вітчизняна війна. 569 жителів села пішли на фронт, ті, що залишились, були мобілізовані на копання протитанкових ровів біля станції Вигода, села Дачне, на спорудження укріплень для літаків на аеродромі у Лиманському.
Єфросинія Павлівна Козюренко разом з іншими комсомольцями брала участь у побудові цих укріплень. Вона після війни розповідала дітям, що серед усіх лихоліть, що принесла війна, найстрашнішими були похоронки, які приходили в село уже в перші тижні війни. Тільки в їх родині залишилось чотири вдови та семеро сиріт.
Евакуювали МТС на чолі з директором Андрієм Панкратовичем Григор’євим. Трактори, комбайни почали відправляти в глибокий тил у супроводі Якова Шана та Микити Леонова. Колгосп евакуював велику рогату худобу, коней, свиней. Супроводжував колгоспний скарб Гаврило Юхимович Корнієнко.
Почався тяжкий період окупації. Господарство, склади, контора були зруйновані. Окупанти за найменшу провину чи непослух били людей палицями, нагайками, забирали дорослих чоловіків в концтабори, відправляли до Румунії. Серед них були: Семен Семисаженко, Григорій Погожий, Іван Моторний. На хуторі Мандрово в колишніх колгоспних сараях окупанти розмістили табір для військовополонених.
9 квітня 1944 року Василівка була звільнена від фашистів частинами Восьмої гвардійської армії під командуванням генерал-полковника Чуйкова. В боях за звільнення села загинуло 99 радянських воїнів, вони поховані в братській могилі, на якій у 1965 році споруджено пам’ятник «Солдату». 287 жителів села нагороджені орденами і медалями СРСР, вісімдесят загинули. На їх честь у Василівці 24 серпня 2009 року відкрито Меморіальну дошку: «Вони загинули, захищаючи Вітчизну». Ті, хто повернувся живим, почали відбудовувати рідне село.
В Біляївському районі було оголошено військовий стан. На Одеському напрямку ворог зосередив всю Четверту румунську армію. Користуючись чисельною перевагою, румунська армія 8 серпня почала наступ з боку села Щербанка. Кілька днів противник безуспішно намагався прорвати оборону радянських військ. Особливо важкі бої в районі сіл Секретарівка та Михайлівка йшли 13 серпня. В цей день ворожа авіація піддала жорстокому бомбардуванню позиції наших військ, але бійці під командуванням старшого лейтенанта М. С. Лаврика тримали оборону. Тільки після смерті командира і багатьох захисників бійці змушені були відступити. Командира роти М. С. Лаврика поховали край села Михайлівка, недалеко від місця, де він загинув, а після війни могилу перенесли в центр села Секретарівка.
В архівних документах Біляївського районного військкомату є дані тільки на 17 бійців, що загинули тут, прізвища всіх сімнадцяти викарбувані на обеліску, що знаходиться в центрі села Секретарівка. Але старожили розповідали, що загиблих було значно більше. Вічно житимуть в нашій пам’яті і пам’яті майбутніх поколінь імена жителів сіл, які у роки війни захистили нашу землю і повернулися героями.
19 серпня ворог зайняв Біляївку. Захопивши район, окупанти встановили, так званий «новий порядок». На базі колгоспів створювалися «трудові громади». Була впроваджена трудова повинність для населення від шістнадцяти до шістдесяти років. Працювали цілий день в полі, а ночували всі в одному місці, під вартою. Було введено жорстокий режим для населення та покарання за найменше порушення режиму. Члени громади платили велику кількість податків.
Для німецького населення Секретарівки (Георгенталь) та Михайлівки (Йоганнесталь), які складали більшість жителів цих сіл, з початком Другої світової війни життя суттєво змінюється. До них було зовсім інше ставлення. Розпорядженням німецького командування вони були звільнені від підлеглості румунській адміністрації. Німці-поселенці розуміли, що Радянська влада не пробачить їм тих привілеїв, що були їм надані німецькими військами, тому більшість з них цілком спокійно прийняли наказ німецького командування про депортацію всього німецького населення на територію Польщі, а потім Німеччини. Після війни частина німецьких поселенців залишилась в західних зонах окупованої Німеччини, інші були знову депортовані на територію радянської держави і направлені на спецпоселення в північні області Сибіру та Казахстану. На цьому, практично, закінчується історія німецьких поселень Георгенталь та Йоганнесталь і починається нова сторінка в історії уже теперішніх сіл Секретарівка та Михайлівка. Першим кроком цієї історії стала відбудова господарства з руїн.
