День визволення Березанського старостинського округу від німецько-фашистських загарбників
Сьогодні, 9 квітня, знаменний день в історії Березанського старостинського округу. День, який в пам’яті місцевих жителів викарбуваний золотими літерами. Саме в цей день 1944 року, в часи Другої світової війни, рівно 77 років тому, шість сіл старостинського округу було визволено від нацистсько-фашиських загарбників. Радість і сльози, біль і надія - все переплелося у одному слові ВИЗВОЛЕННЯ.
Сьогодні звеличуючи героїв, які подарували радість Перемоги та вшановуючи пам’ять тих, хто заради визволення сіл Березань, Петрове, Курган, Важне, Доброжанове та Дослідне віддав своє життя в урочистих заходах біля Меморіалів Слави, пам’ятників та обелісків прийняли участь заступник голови Вигодянської сільської ради – Олексій Дерманчук, староста Світлана Владическу, отець Ігор, працівники закладів освіти, будинків культури та медичних закладів.
Великі випробування випали на долю жителів Березанської сільської ради в роки Великої Вітчизняної війни. У другій декаді серпня 1941 року лінія фронту підійшла до меж сільради, територію якої захищала 25 Чапаївська дивізія зі штабом в селі Петрівське. Штаб знаходився на місці хати Марії Михайлівни Шаповалової і був зруйнований під час бомбардування. Тоді загинув молодий офіцер, і його поховали поряд зі штабом. Він і досі там похований. 287-й стрілецький полк дивізії обороняв село Доброжанове, а 31-й стрілецький полк захищав село Петрівське. Противник спочатку взяв Доброжанове, а 20 серпня оволодів селами Петрівське і Вакаржани. Козаки третього кавалерійського полку вибили ворога з Вакаржанів, а оборону тут зайняв третій батальйон 26-го прикордонного полку. З 20 по 23 серпня 161-й стрілецький полк 95-ї Молдавської дівізії вів жорстокі бої біля сіл Ново-Біляївка і Березань. Кілька раз противник брав села і знову в результаті контратаки був вибитий з них. В одному з боїв невідомий моряк, коли у нього закінчилися патрони, взяв ручний кулемет за ствол і, розмахуючи ним, пішов на ворогів на зустріч загибелі. Та хіба тільки ім’я одного героя залишилось невідомим? З 23 серпня по 2 вересня тривали тяжкі бої поблизу хуторів Жовтень, Важний, Дубинівка, під час яких загинуло сотні радянських воїнів. 4 вересня 90-й стрілецький полк 95-ї стрілецької дивізії залишив Вакаржани.
Настала тяжка пора окупації. У селі Петрівське румунські загарбники на місці школи зробили свій штаб, а на місці контори (теперішній магазин) влаштували лазарет. В центрі села з’явився цвинтар, де окупанти ховали своїх загиблих. Потім там ховали і радянських солдат. На початку XXI століття останки румунських солдат були ексгумовані і відправлені на батьківщину. Теперішні дідусі та бабусі, тодішні діти, згадують як змушені були ходити в школу, де всі предмети викладалися румунською. Ось як розповідає про ті часи Євгенія Артемівна Стенгач: «З Білїявки прислали «пана вчителя». Румун завжди одягав чорного капелюха та величезні ботфорти. Цей вчитель був досить суворий чолов’яга. Дуже часто всім класом стояли навколішки біля стіни, бив по руках за те, що не вміли відповідати та рахувати румунською мовою. Деяких моїх однокласників били головою об дошку, яка весь час перекручувалась. Про шкільну форму взагалі не було мови: ходили в постолах, а в зимовий час в гумових чунях. З одягу була лише спідниця, яку мати зшила, та светрик».
Звільнювали територію декілька з’єднань Радянської армії. Знесилені та замордовані люди були раді бачити радянських солдат, сміялися, плакали, співали, на вулицях грала музика. Дуже зворушливими є спогади Олександри Пилипівни Кухаренко, яка під час війни працювала санітаркою і допомогла втекти з фашистського полону радянським солдатам. Коли баба Шура згадує ті світлі весняні дні, в її очах бринить сльоза: «Коли наші підійшли до села, румуни і німці поспіхом почали тікати, кидаючи своє добро і те, що награбували в нас. Люди, відчувши підтримку радянських військ, вже й самотужки почали віднімати свої речі. Фашистам ніколи було чинити опір. Їм би скоріш втекти, більшість з них тікала на конях, тому багато з собою взяти не могли. Їх перестріли війська, що йшли зі сторони Біляївкі. Коли загроза вже була позаду, наші села Доброжанове і Широка Балка були схожі на квітники, тому що дівчата сяяли новими яскравими, кольоровими сукнями, що були пошиті з покинутих ворожих парашутів». Надія знову пробуджувалась в серцях людей, хоча у 1944 році на фронтах ще бились сотні земляків, рідних і близьких. На фронтах Великої Вітчизняної війни з гітлерівськими загарбниками билися 457 жителів Березанської сільради, 254 з них загинули смертю хоробрих, тільки з села Березань на фронт пішло 130 чоловік, загинуло 82. За мужність і відвагу всі воїни були відзначені державними нагородами.
В пам’ять про загиблих односельців і визволителів населених пунктів сільради встановлені пам’ятники, а в селі Березань споруджено меморіальний комплекс.
