Ветерани й ветеранки не потребують особливих умов чи ставлення, аби справді жити це життя — лише взаємної поваги і часу
З 2014 року пані Олеся з позивним «Карамелька» навчала українських бійців тактичній медицині. Згодом усвідомила, що вміє достатньо, аби рятувати життя безпосередньо на фронті. З війни вона поверталася двічі — у часи АТО і вже повномасштабної, але до цивільного життя повертається досі — каже, губиться серед людей, а ще часто не спить уночі, бо кличуть поранені.
Досвід ветеранки вартий поваги. Та попри це, вона все ще чує колючі фрази на кшталт «ми тебе туди не посилали» або «як там було на війні?». Це ранить, це змушує закриватися, дистанціює від простого бажання «бути дівчинкою, носити сукню і ходити на побачення». Пам’ ятаймо про це.
Ветерани й ветеранки не потребують особливих умов чи ставлення, аби справді жити це життя — лише взаємної поваги і часу.
« повернутися до розділу «Всеукраїнська програма ментального здоров'я "Ти як?"»
