Не завжди людина, яка пережила полон, має відповідний офіційний статус.
Не завжди людина, яка пережила полон, має відповідний офіційний статус. Чи зменшує це отриманий біль? Або пережиті тортури? Чи полегшує наслідки перебування у нелюдських умовах і неможливість себе захистити? Звісно, ні.
Тому правила коректного спілкування починаються з визначення. Якщо ви знаєте, що людина має досвід перебування у полоні, враховувати це при взаємодії варто без усіляких підтверджуючих папірців і внесення у реєстри. Адже не вони впливають на психоемоційний стан особистості, а саме тотальний контроль ворога над життям ветерана / ветеранки, обмеження волі та вибору.
«Окрім фізичних ушкоджень від жорстокого поводження, звільнені з полону можуть мати низку психологічних труднощів. Наприклад, симптоми депресії, тривожність, надмірний страх смерті, панічні атаки, посттравматичний стресовий розлад тощо. У людей, які пережили травматичні події, можуть розвиватись проблеми з пам’яттю, увагою, амнезії, схильність до завдавання собі шкоди, суїцидальні думки, виникати труднощі з регуляцією емоцій, нічні жахи та інше», – пояснює Tatiana Rudenko, засновниця і психологиня громадської організації Вільний Вибір.
Дуже важливо у ставленні до людини, яка пережила полон, зберегти баланс між жертвою та героєм.
Не варто ані жаліти, ані надмірно ідеалізувати людину. Якщо ветеран або ветеранка вижили у неволі, то вони вже не слабкі: адже завжди було щось, що допомогло не зламатися.
Безперечно, потрібно мати неабияку мужність і силу, щоб витримати полон і тортури. Але це не завжди про героїзм – він більше проявляється у якийсь певний момент і є результатом зустрічі з власною силою.
А ще неабияке значення мають кордони: психологічні, тілесні, дотримання часових рамок. Люди, які пережили полон, більше за інших бувають вразливими та незахищеними, а отже особливо чутливими до особистих кордонів. А от щодо інших можуть навпаки не бачити рамки дозволеного. Про це варто знати і ставитися з розумінням.
Більше таких рекомендацій для взаємодії з повагою до гідності та досвіду кожної людини 
у спеціальному розділі «Довідника безбар’єрності» – «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» 
https://bit.ly/3JKOTal
та у створеному на його основі однойменному освітньому серіалі, який можна переглянути на Дія.Освіта – https://bit.ly/3UYvZSK або на YouTube Ти як? – https://bit.ly/4aZfBZ0
Проєкт реалізовано у межах ініціативи першої леді Олена Зеленська.
Говорити про полон треба обережно, навіть якщо людина сама почала розмову. Проявляти емпатію, висловлювати свої почуття можна і потрібно, а от розпитувати про травматичний досвід просто з цікавості – категорично заборонено. Питання «А як там було?» може призвести до складних наслідків.
«Якщо є бажання запитати про полон, то в першу чергу треба розуміти, що це за людина, яке в неї ставлення взагалі до цієї теми. Якщо ми говоримо особисто про мене, я завжди відповідаю на ці питання всім людям. Я у цьому максимально відкритий. «А як там було?» – я зараз розкажу, як там було. Але для когось просто згадка може стати додатковою травматизацією», – розповідає в одному з епізодів серіалу Данило Кравець, військовослужбовець, звільнений з полону.
Не забуваймо, що шлях повернення з полону довгий. Замало звільнити тіло, потрібно ще допомогти людині прийняти себе з новим досвідом, повернутися до суспільства та згадати, як це: жити, а не виживати.
Освітній серіал «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» створено з ініціативи Міністерство цифрової трансформації України у межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи першої леді Олени Зеленської. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційний центр КМУ / Mental Health UA, ГО Безбар'єрність та компанії Visa – учасниці спільноти «Бізнес без бар’єрів».
#bezbariernist #безбарєрність #barrierfree
