Чи на часі у війну ходити у театр?
Чи на часі у війну ходити у театр? Коли психологи відповідають «Так!» – дехто відверто крутить носом. Коли це повторюють рідні – знову не всі охоче сприймають.
А якщо те саме почути від військового? Який до того ж точно знає, про що говорить, адже сам належить до сфери мистецтва. Євген Нищук, генеральний директор – художній керівник Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, який нещодавно повернувся з фронту, наводить кілька аргументів 
Відвідувати театри – це розвиток культурної ідентичності, яка надміру важлива саме зараз, коли українців намагаються знищити як націю. Усвідомити, хто ми є і згадати коріння.
Купувати квитки – це підтримка ЗСУ, особливо коли йдеться про касові вистави, які спеціально запускаються для збору коштів.
Сприймати як своєрідну терапію – це можливість ментального відновлення не тільки для цивільних, а й для військових під час ротації або ветеранів, які повертаються до звичайного життя.
«Театр – це різновид живого контакту, живої енергії. Коли ми дивимося кіно, то співпереживаємо, захоплюємося, маємо цілий спектр відчуттів. Але все таки це відбувається за екраном, ти все одно маєш цю межу. А театр передбачає розбиту четверту стіну. Те, що відбувається на сцені, хоч і стримується сюжетом, але має енергію – і це головне, що є в театрі. Енергія, яку ти отримуєш тут і зараз. Вона не має дублю, вона такою відбулася і її вже не відмотати назад. І це дуже цінно», – зазначив Євген Нищук у прямому ефірі на сторінці Координаційний центр КМУ / Mental Health UA.
Зараз, коли багато людей через пережиті втрати, перенесений біль, страх навколишніх подій перебувають у граничних емоційних станах – театр стає однією з вагомих складових психоемоційної реабілітації, впевнений Євген Нищук.
І розповідає одну з недавніх історій з власного досвіду: після вистави, серед глядачів якої було чимало військових, проводили анкетування. Питали про отримані відчуття. Про те, чи необхідний театр зараз. І якщо так, то який потрібен матеріал – геть відсторонений чи такий, що знову говорить про біль і втрати?
«Побратими / посестри відповідали: якось так виходить, що практично в кожній виставі є синтез одного й другого, навіть у комедіях. І сказали, що за ці півтори, дві чи навіть три години вони або отримують вивільнення, оцей катарсис, або ж наближають себе до повернення здатності мріяти – бо ми її притуплюємо. Ми в цій травмі не відпускаємо себе мріяти, бо ми начебто не знаємо, що нас чекає завтра. А от оце поринання в сублімацію мистецького твору дає ствердження того, що треба мріяти, що є завтра, що треба жити і відкидати від себе розгубленість, притуплення і відчай», – говорить керівник театру.
Саме розгубленість Євген Нищук вважає найбільш небезпечною, бо тоді, на його думку, людина робиться слабкою, втрачає вміння вберегти себе від ризиків і стресів. Але є й рятівні інгредієнти: зосередженість, зібраність, внутрішнє нагадування, що ти не сам – за тобою є рідні, друзі, улюблена справа, покликання, заради яких треба зібратися і йти далі.
«Ми нещодавно повернулися з Харківської області, їздили в підтримку акторами театру Франка. Давали не повноцінні вистави, а зробили уривки і музично-поетичну програму. Були на Ізюмщині, в Балаклії, у самому Харкові. І відчули, наскільки це потрібно зараз – у цей час тривог. Так, в укритті, але був переаншлаг. І люди з задоволенням дивилися. Довідувалися про ті сторінки історії, які були під грифом «заборонено», про Харків періоду 30-х років і розстріляного відродження. Про ті ж театральні, літературні, поетичні наші постаті, які там перебували і були вбиті. Люди хочуть пізнавати себе, пізнавати свою історію, свою культуру і в цьому знаходити психоемоційну стійкість», – розповідає Євген Нищук.
А найбільше вразило актора і військового те, яку неймовірну силу та дивовижну атмосферу зараз демонструють українські міста, що тривалий час були зумисно зрусифіковані. Попри тривоги, ракети, бомби та «шахеди» люди приходили на вистави та підтримували артистів.
«Вони кажуть: нас уже нічим не залякаєш. Нас тримали в підвалах, допитувалися хто ми, що ми. Так, був сильний страх, але ж нас вже не вбили. І зараз ми хочемо на цьому тлі співати і жити. Ось так. І люди з цим живуть кожен день. Питання не в тому, щоб змагатися, кому болячіше. Наш приїзд став віддушиною. Глядачі разом з нами співали пісні чи просто слухали, діти навіть стрибали. Це для них є психоемоційним зарядом, який знімає страх. Тому я категорично не погоджуюся з тими, хто проти концертів й інших культурних заходів. Факти та статистика свідчать, що саме під час війни тих, кому кіно й театри дійсно допомагають, значно більше», – підкреслив Євген Нищук.
Цикл ефірів з фахівцями відбувається у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як?, яка впроваджується за ініціативою першої леді Олена Зеленська.
Повний запис ефіру з Євгеном Нищуком – за посиланням 
https://www.youtube.com/watch?v=yOfFf-TMEVo
Більше джерел для підтримки себе та людей поруч – на платформі «Ти як?» 
https://howareu.com
Дізнатись більше можна на відео.
