Повернення ветерана додому — виклик не лише для нього та неї, а й для родини, яка стає першою точкою входу, бере на себе значне навантаження і так само потребує підтримки
Повернення ветерана додому — виклик не лише для нього та неї, а й для родини, яка стає першою точкою входу, бере на себе значне навантаження і так само потребує підтримки.
Саме в сім’ї триває опрацювання емоцій та адаптаційних процесів, тому комунікація громадських організацій має охоплювати не лише ветеранів, а й їхнє найближче оточення.
Після повернення з фронту людині потрібен психологічний «карантин» — простір і час для відновлення. Найбільша підтримка родини в цей період — не активність, а ненав’язливість.
Важливо дати можливість виспатися, звикнути до тиші, повернутися у своє ліжко, провести час наодинці. Нічого не вимагати й не квапити: лише м’яко пропонувати, дозволяючи поступово повертатися до роботи, спілкування, соціальної активності. Особливо це стосується подружніх стосунків: війна змінює ролі обох партнерів, і важливо говорити про ці зміни без претензій і тиску.
Психологиня і керівниця Перший жіночий ветеранський простір «Рехаб» Марія Петришин поділилась своїм досвідом роботи із реадаптацією ветеранок для Лабораторії стійкості і розповіла:
як родинам воїнів підготуватись до повернення близької людини;
як громадським організаціям комунікувати з ветеранами, військовими і цивільними, які пережили полон.
Читайте повний матеріал за посиланням: https://www.resilience-labs.com/.../-comunicatsiya-z...
Немає коментарів
Додайте перший коментар.
