Три роки з дня, коли війна забрала у нашої громади молоде життя — Боднаровського Дмитра Андрійовича, жителя села Паліївка Вигодянської громади
Минуло три роки…
Три роки болю, який не вщухає.
Три роки з дня, коли війна забрала у нашої громади молоде життя — Боднаровського Дмитра Андрійовича, жителя села Паліївка Вигодянської громади.
Дмитро народився у 1998 році. Добрий, щирий, відповідальний, він був справжнім сином своєї землі й патріотом України. З перших днів повномасштабного вторгнення без вагань став на захист Батьківщини.
Його бойовий шлях — шлях честі та відваги. Дмитро брав участь у визволенні Лисичанська, Ізюму, Ірпеня, Куп’янська. Отримавши поранення під час боїв у Лимані, він повернувся на передову й продовжив службу в обороні Кремінної. У боях рятував побратимів, допомагав евакуювати поранених, залишаючись вірним присязі до останнього. Загинув унаслідок ворожого масованого артилерійського обстрілу поблизу Бахмута на Донеччині.
Подвиг Дмитра було визнано державою. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За військову службу Україні». 18 грудня 2024 року ці нагороди отримали його батьки — Олена Феткуліна та Андрій Боднаровський — на Алеї Слави.
Та війна не забрала лише одне життя…
Наприкінці 2025 року пішла з життя мати Героя — Олена Феткуліна. Втрата сина стала для неї надто важким випробуванням. Материнське серце, сповнене болю й туги, не витримало розлуки з найдорожчим.
Це ще одна тиха й невидима жертва цієї війни —
мати, яка віддала Україні сина і до останніх днів жила з незагойною раною в серці.
Пам’ять про Дмитра живе у його рідному селі. Його ім’я носить вулиця в Паліївці. На фасаді гімназії, де він навчався, встановлено меморіальну дошку. Поруч із пам’яттю про Героя ми зберігаємо і світлу пам’ять про його маму — як символ безмежної материнської любові та великої втрати.
Схиляємо голови у скорботі.
Немає слів, щоб виміряти ціну цієї жертви.
Пам’ятаємо.
Світла пам’ять Дмитру Боднаровському та його матері Олені.
Вічна шана і вдячність. 
